Розділ 1: Українська Революція, персоналії – Державний архів Одеської області

ПЕРЕЛІК ДОКУМЕНТІВ І МАТЕРІАЛІВ З ФОНДІВ ДЕРЖАРХІВУ ДО ВИСТАВКИ ОН-ЛАЙН

Розділ І. ПЕРСОНАЛІЇ ДОБИ РЕВОЛЮЦІЇ

Михайло Сергійович Грушевський (1866-1934) – історик, літературознавець, соціолог, письменник, перший президент України, публіцист, політичний, громадський діяч. З березня 1917 по квітень 1918 року – голова Української Центральної Ради. Під керівництвом М.С.Грушевського урядом УНР приймалися важливі рішення про державні атрибути, а також здійснювався конституційний процес. Він особисто брав участь в розробці Конституції УНР, яка була прийнята 29 квітня 1918 року. На посаді голови Центральної Ради він готує до друку важливі брошури та статті: «Хто такі українці і чого вони хотять?», «Звідки пішло українство», «Вільна Україна» та ін.

Славінський Максим Антонович (1868-1945) – український громадсько-політичний діяч, поет, перекладач, дипломат, публіцист, редактор «Южных записок» в Одесі. У березні 1917 року виступив співзасновником Української національної ради в Петрограді, член її виконавчого комітету. Представник Української Центральної Ради при Тимчасовому уряді. У 1918 повернувся в Україну, Належав до Української партії соціалістів-федералістів. З травня 1918 – член ради Міністерства закордонних справ Української держави, тимчасовий представник Української держави на Дону. 24 жовтня-14 листопада 1918 – міністр праці в другому уряді Ф. Лизогуба. У 1919 році очолював дипломатичну місію Української Народної Республіки у Празі.

1904 р. Лист Одеського літературно-артистичного товариства Одеському градоначальнику з повідомленням про проведення лекції Максима Славинського на тему «Психологічний елемент національності»

Держархів Одеської області, ф. 2, оп. 1, спр. 3075, арк. 16

Ніковський Андрій Васильович (1885-1942) – громадський і політичний діяч, активний член ТУП і УПСФ, літературознавець, мовознавець, журналіст, головний редактор щоденника «Нова Рада», п’ятий і останній міністр закордонних справ Директорії УНР. Працював в уряді В. Прокоповича (травень – жовтень 1920 р.) та в уряді А.Лівицького (жовтень – листопад 1920 р.), продовжував займати цю посаду до 1923 р. в екзильному уряді УНР.

1909-1911 рр. З особової справи студента Новоросійського університету Андрія Васильовича Ніковського:
– 1905 р. Прохання випускника 5-ої Одеської гімназії А.В.Ніковського ректору Новоросійського університету про зарахування на природниче відділення фізико-математичного факультету
– 1906 р. Прохання А.В.Ніковського до ректора університету про переведення з фізико-математичного на історико-філологічний факультет
– 1908 р. Свідоцтво А.В.Ніковського про приписку до призовної дільниці по м. Очакову (копія); фото Андрія Васильовича Ніковського; прохання А.В.Ніковського до ректора університету дозволити йому взяти шлюб з Наталією Дмитрівною Христо – турецько-підданою, слухачкою Вищих Жіночих курсів; згода на шлюб матері А.В.Ніковського – Ірини Афанасіївни Берегової та матері Н.Д.Христо – Софії Іванівни Христо

Держархів Одеської області, ф. 45 оп. 5, спр. 9495

1915-1916 рр. Листи А.В.Ніковського з Ромодана відповідальному редактору журналу «Основа» в Одесі І.І.Гаврилюку про збір матеріалів, друкування статей, видачі кореспондентам гонорарів

Держархів Одеської області, ф. 746, оп. 1, спр. 1, арк. 1-45

Липа Юрій Іванович (1900-1944) – ідеолог українського національного руху, політолог, історик і історіософ України. У 1917 р. редагував часопис «Вісник Одеси», брав участь у боях з більшовиками у Одесі, був заступником командира одеської «Січі». Видав низку поетичних збірок, романів, спогадів, був одним з організаторів літературної трупи «Танк». У 1940 р. був одним з засновників у Варшаві Українського Чорноморського інституту. Розглядав історію як важливий засіб пробудження української національної свідомості, створення нового типу українця позбавленого малоросійського комплексу, переконаного самостійника та державника. Окремим історичним сюжетам присвятив низку робіт, що були написані та опубліковані в Одесі у 1917 році у видавництві «Народний стяг»: «Гетьман Іван Мазепа», «Королівство Київське по проекту Бісмарка». Видав роботу «Союз визволення України (історія і діяльність)». Праці Ю. Липи сприяли розвитку державницького напрямку в українській історіографії.

1918 р. З особової справи студента Новоросійського університету Липи Григорія (Юрія) Івановича:
– 6 серпня 1918 р. Прохання випускника 4-ої Одеської гімназії Ю.Липи ректору Новоросійського університету зарахувати його на юридичний факультет
– 1900 р. Випис з метричної книги, виданий з архіву Успенської церкви містечка Старі Сенжари Полтавського повіту Полтавської губернії, про народження Геращенко Григорія Андрійовича 22 квітня 1900 року (батьки: священик с. Дем’янівка Хорольського повіту Андрій Андрійович Геращенко і Єлісавета Іванова). Хресні: лікар Іван Львович Липа і жінка священика Григорія Прихожого – Євлампія Іванова. На виписці зроблена приписка про те, що згідно рішення Одеського окружного суду від 8 квітня 1910 р. Григорій був усиновлений лікарем Іваном Львовичем Липою і його дружиною Марією Григорівною з присвоєнням прізвища та по-батькові усиновителя

Держархів Одеської області, Ф. 45, оп. 5, спр. 7767, арк. 1-10

Чехівський Володимир Мусійович (1876-1917) – український політичний і громадський діяч, Міністр закордонних справ уряду Директорії УНР (26.11.1918 – 11.02.1919) і голова Ради Міністрів при Голові Директорії. У 1908–1917 жив в Одесі, викладав у гімназії, комерційному і технічному училищах. Перебував під гласним наглядом поліції. Брав активну участь у діяльності Української громади і товариства «Просвіта». У 1917 р. – редактор газети «Українське слово», що виходила в Одесі, очолив Одеський комітет УСДРП і (з квітня 1917) був членом Української ради від Одеси. З травня 1917 – окружний інспектор Одеської шкільної ради, очолював Одеську філію Всеукраїнського вчительського союзу. З 1917 – гласний Одеської міської думи від українських партій. Очолював Херсонську губернську раду об’єднаних громадських організацій, а в жовтні – листопаді 1917 – Одеський революційний комітет. З листопада 1917 – політичний комісар Одеси і губернський комісар освіти Херсонщини. У листопаді 1917 був обраний членом Всеросійських установчих зборів (за списком українських соціал-демократів, від Одеси). На початку 1918 був обраний членом ЦК УСДРП. З квітня 1918 – директор департаменту віросповідань з правами міністра в уряді УНР.

1912 р. Формулярний список про службу Володимира Чехівського – вчителя, завідуючого Михайло-Семенівським міським парафіяльним чоловічим училищем

Держархів Одеської області, ф. 316, оп. 1, спр. 561

Дмитро Ілліч Неплій (1891–1938) – підполковник Армії УНР. У 1920–1922 рр. – старшина 3-го збірного Чорноморського куреня 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Був ув’язнений 11 лютого 1938 р., звинувачений у антирадянській діяльності та шпигунстві на користь Польщі. Засуджений на засіданні трійки при УНКВС по Одеській області від 7 квітня 1938 р., розстріляний 25 квітня 1938 р.

1919 р. З особової справи студента Новоросійського університету Неплій Дмитра Ілліча: прохання штабс-капітана Д.І.Неплій ректору Новоросійського університету про зарахування на природниче відділення фізико-математичного факультету

Держархів Одеської області, ф.45, оп. 5, спр. 9356

1938 р. З фонду Служби безпеки України в Одеській області: документи репресованого Неплій Дмитра Ілліча

Держархів Одеської області, ф.Р-8065, оп. 2, спр. 8881

ПЕРЕЛІК ДОКУМЕНТІВ І МАТЕРІАЛІВ З ФОНДІВ ДЕРЖАРХІВУ ДО ВИСТАВКИ ОН-ЛАЙН