В цьому році Україна та світ відзначають 140-річний ювілей від дня народження видатного українського ученого-патофізіолога. Основоположника української школи патологічної фізіології, ендокринології і геронтології, організатора української науки. Засновника перших в Росії і Україні науково-дослідних закладів медичного профілю.
Академік увійшов в історію як людина праці якої сприяли розвитку практично всіх галузей патологічної фізіології. Вони стосувалися питань ендокринології, порушення обміну речовин, імунітету й алергії, раку, патології кровообігу (зокрема гіпертонії), патогенезу шоку, механізму дії переливання крові, старіння організму тощо. Основною ідеєю багатьох праць Олександра Богомольця є висунуте ним положення про те, що виникнення, перебіг і кінець захворювання залежать не тільки від причини, яка викликала хворобу, а й від здатності організму до опору, тобто від його реактивності. Остання, на думку академіка, зумовлюється станом нервової системи і сполучної тканини. Вчення Богомольця про фізіологічну систему сполучної тканини сприяло виникненню ряду нових наук, наприклад, алергології, а також різноманітних модифікацій вчення про імунітет, яким зараз надається важливого значення. Це вчення надало цілісності і багатьом іншим науковим досягненням О.О. Богомольця, як-от його розробкам проблем довголіття організму. Олександр Богомолець багато уваги приділяв питанням старіння організму. Як і Ілля Мечников, вважав, що людина за своєю природою може жити 125—150 років; старіння, що наступає у 60—70 років, — передчасне і зумовлене несприятливими умовами життя та захворюваннями.
Сашко Богомолець із батьком перед подорожжю до Сибіру на побачення з матір’ю. Київ, 1890—1891 рр.
Олександр Олександрович Богомолець народився в сім’ї лікарів і революціонерів — земського лікаря Олександра Михайловича Богомольця (1850—1935) і його дружини Софії Миколаївни Богомолець (1856—1892) в Лук’янівській в’язниці Києва, де під слідством перебувала його мати в справі радикальної народницької організації лівого спрямування «Південно-російський робітничий союз». Невдовзі після пологів сина забрали від матері і віддали на виховання до маєтку Климове свого дідуся — Миколи Максимовича Присецького. Софія отримала вирок — десять років каторги в Забайкаллі. Малий Сашко зміг побачити матір тільки через десять років, коли Олександру Михайловичу Богомольцю нарешті дозволили побачення з Софією. На той момент вона була вже безнадійно хвора на сухоти.
О. Богомолець після закінчення Одеського Новоросійського університету. 1907 рік
У 1895 році батько і син Богомольці переїхали до Кишинева, де жили у рідного брата Олександра Михайловича — Михайла Михайловича Богомольця. Олександр продовжив навчання в Кишинівській гімназії, але на передостанньому році його відрахували з офіційним формулюванням «за небезпечний напрямок думок». З великими зусиллями його влаштували до 1-ї Київської чоловічої гімназії, яку юнак закінчив із золотою медаллю. Репутацію «неблагонадійного» він підтвердив і в Київському університеті Святого Володимира, куди поступив 1900 року. Навчався спочатку на юридичному, збираючись стати адвокатом-криміналістом, а потім на медичному факультеті. Але згодом перевівся на медичний факультет Новоросійського університету в Одесу. Першу наукову роботу опублікував на другому курсі університету — «До питання про будову і мікрофізіологію бруннерових залоз» (1902 рік). На кінець навчання Олександра Богомольця в Одеському університеті в його послужному списку нараховувалося п’ять наукових робіт.
У 1909 році під керівництвом професора Володимира Вороніна захистив у Імператорській військово-медичній академії (Петербург) докторську дисертацію «До питання про мікроскопічну будову і фізіологічне значення надниркових залоз у здоровому і хворому організмі». Одним з опонентів на захисті був відомий російський фізіолог академік І. П. Павлов, який дав високу оцінку роботі молодого ученого. Олександр Олександрович Богомолець став наймолодшим у Російській імперії доктором медицини — на момент захисту йому було 28 років.
Того ж року Олександр Богомолець був обраний приват-доцентом кафедри загальної патології медичного факультету Новоросійського університету (нині – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова місто Одеса).
Невдовзі після захисту він одружився з Ольгою Георгіївною Тихоцькою (1891—1956 роки). У Олександра Олександровича і Ольги Георгіївни Богомольців був єдиний син — Олег Олександрович Богомолець (1911–1991) — український патофізіолог, член-кореспондент Академії Наук УРСР, заслужений діяч науки і техніки УРСР.
У 1930 році Олександра Богомольця обрали президентом Академії Наук УРСР. Переїхавши з групою учнів до Києва, створив Інститут експериментальної біології та патології Наркомату охорони здоров’я УРСР та Інститут клінічної фізіології АН УРСР. На посаді він провів повну перебудову її структури: на базі розрізнених кафедр і лабораторій створили цілі науково-дослідні установи (інститути). До роботи в них були залучені молоді перспективні вчені. Структура АН України, яку заклав Олександр Богомолець, у загальних рисах зберігається й досі.
Найважливішим напрямком творчих пошуків вченого стало вчення про сполучну тканину, її морфогенез, клітинні компоненти та безклітинні структури, їх участь і роль у фізіологічних і патологічних процесах в організмі як цілому. Він встановив, що сполучна тканина утворює в організмі своєрідну систему зі складними функціональними проявами, а її гістологічні елементи надзвичайно різноманітні. Ця так звана неоформлена тканина населена різними активними клітинними елементами. Богомолець запропонував нову оригінальну концепцію сполучної тканини як фізіологічної системи, що відіграє важливу роль у життєдіяльності організму.
Українська редакція підручнику Олександра Богомольця з патофізіології. Національний музей історії медицини, Київ
У середині жовтня 1943 року в Олександра Богомольця стався розрив плеври і спонтанний пневмоторакс на тлі давнього туберкульозу, яким він заразився ще в дитинстві від матері на каторзі. Ситуація ускладнювалася тим, що Олександр Олександрович, незважаючи на туберкульоз, багато курив. Повторний пневмоторакс трапився в липні 1946 року на дачі. Спроби друзів і колег зупинити хворобу виявилися безуспішними. 19 липня о 22 годині 15 хвилин 1946 року його не стало. Похований академік в парку, посадженому ним і його учнями, біля будинку, де він жив.
Могила О.О.Богомольця На території Інституту фізіології ім. О. Богомольця НАН України, у садку. м. Київ
1953 році Академія наук УРСР заснувала Премію імені О. О. Богомольця, яку вручає Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України за видатні досягнення в галузі технічної фізіології та патофізіології. На честь ученого у 2015 році у Броварах назвали вулицю Академіка Богомольця. На честь вченого названий дендрологічний парк, розташований на вулиці Академіка Богомольця, 2, що у Печерському районі міста Києва. Парк був закладений у 1930-х роках за ініціативою і безпосереднього керівництва академіка Олександра Богомольця.
 |  |  |  |
 |  |  |  |
1901-1902 рр. Особова справа студента Імператорського Новоросійського Університету Богомольця Олександра Олександровича
(Державний архів Одеської області, ф.45, оп. 5, спр. 1365).
 |  |  |  |
 |  |  |  |  |
1906-1911 рр. Справа по правлінню Імператорського Новоросійського Університету про службу Богомольця Олександра Олександровича
(Державний архів Одеської області, ф.45, оп. 4, спр. 1127).
 |  |  |
 |  |  |
1907 р. Формулярний список про службу надштатного лаборанта і приват-доцента при кафедрі загальної патології Імператорського Новоросійського Університету, колезьского асесора Олександра Олександровича Богомольця
(Державний архів Одеської області, ф.45, оп. 4, спр. 1127, арк. 37-41 зв.).
 |  |  |
1907 р. Особова справа Богомольця Олександра Олександровича, що склав державні іспити на ступінь доктора медицини
(Державний архів Одеської області, ф.45, оп. 20, спр. 10).
 |  |  |  |
1909 р. Актовий запис про шлюб від 9 листопада 1909 № 177 лаборанта Імператорського Новоросійського Університету Олександра Олександровича Богомольця з потомственою дворянкою Ольгою Георгіївною Тихоцькою
(Державний архів Одеської області, ф.37, оп. 13, спр. 778).
 |  |  |
 |  |  |
1911 р. Формулярний список про службу надштатного лаборанта і приват-доцента при кафедрі загальної патології Імператорського Новоросійського Університету, колезьского асесора Олександра Олександровича Богомольця
(Державний архів Одеської області, ф.45, оп. 4, спр. 1127, арк. 30-31 зв.).
 |  |  |
8 червня 1946 р. Відгук на роботу академіка Олександра Олександровича Богомольця «Опыт лечения лечебных закономерностей» академіка Олександра Святославовича Самохоцького
(Державний архів Одеської області, ф.Р-7978, оп. 1, спр. 28).