До 175-ї річниці від дня народження українського композитора та громадського діяча Миколи Віталійовича Лисенка

1842 – 1912 рр

З прізвищем Лисенка пов’язана доба становлення професійної музики, театру та мистецької освіти в Україні.

Микола Віталійович Лисенка народився 22 березня 1842 року в селі Гриньки (нині Кременчуцький район, Полтавська область). Нащадок давнього шляхетського роду, Лисенко поєднав у собі заповідану предками відданість національній ідеї та хист до державницько-просвітницької діяльності з непересічним музичним талантом. В дев’ять років вже написав свій перший музичний твір – граційну “Польку”, видану батьком у подарунок до дня народження сина.

Змалку Микола знав французьку й українську мови, російську абетку вивчив від батькового однополчанина російського поета Афанасія Фета. В п’ять років мати Миколи, побачила хист хлопчика до музики і розпочала опікуватись його навчанням. Батьки запросили вчительку. Лисенко після домашнього виховання вчився у Києві, спочатку в пансіоні Вейля, потім у пансіоні Гедуена, в якому дітей готували до гімназії. В 1855 році почав здобувати освіту у привілейованому навчальному закладі 2-й Харківській гімназії. Талановитий підліток швидко став популярним у місті піаністом, якого запрошували на вечори і бали, де він виконував фортепіанні сонати Моцарта, Бетховена, вальси Шопена, блискуче імпровізував на теми українських народних пісень.

Закінчивши гімназію, вступив на природничий факультет Харківського університету. Але в 1860 році через матеріальні труднощі родина Лисенків переїхала до Києва, і Микола перевівся до Київського університету. В 1864 році Микола Віталійович закінчив з відзнакою фізико-математичний факультет «по разряду естественных наук», та у травні 1865 року захистив дисертацію на тему «Розмноження нитчастих водоростей» й одержав ступінь кандидата природничих наук.

Серед українського студентства університету панувала атмосфера патріотизму, і це сприяло формуванню Лисенка як громадського діяча. Разом з іншими родичами та друзями Михайлом Драгомановим, Михайлом Старицьким, Петром Косачем він належав до «Київської Громади», працював у кількох гуртках, пов’язаних з етнографічною діяльністю, заснував і провадив студентський хор, організовував концерти.

У 1865-1867 роках, одразу після закінчення Київського університету, працював у Таращі на посаді мирового посередника. Там же в Таращі на посаді офіцера драгунського полку служив і батько Миколи Лисенка, Віталій Романович. У цей період Лисенки активно збирали фольклор і опублікували розвідку «Про історичні вподобання у смаках і модах народного одягу в Сквирському та Таращанському повітах».

З 1867 року навчався у Лейпцизькій консерваторії. Студіював насамперед як піаніст, проте значне місце в навчанні займали й лекції з музично-теоретичних дисциплін. Окрім того, освоював гру на скрипці й органі, та брав додаткові лекції з композиції та теорії музики.

В 1869 році завершив навчання у консерваторії, пройшовши 4-річний курс навчання усього за два роки. В характеристиці, доданій до випускного свідоцтва про закінчення консерваторії, сказано: «Пан Лисенко, при своїй зразковій старанності й чудовому таланті, досяг блискучих успіхів і є піаністом, віртуозна техніка й характерне, піднесене та духовно наснажене, виконання якого значно виходять за межі того, що звичайно вимагається від учнів».

З лютого 1870 роках Микола Віталійович відновив свої концертні виступи, але вже в новому статусі – як професійний піаніст. Перший концерт мав великий успіх, тож Лисенко вирішив продовжувати цю справу. Вже з кінця 1870-х років виступав не лише у Києві, а й у Полтаві, Чернігові та інших городах. Лисенко провів чотири великих гастрольних турне в 1892, 1897, 1899, 1902 роках. Програма складалась із двох відділів – на початку Лисенко виступав як піаніст з виконанням власних творів, а потім співав хор, якому Микола Віталійович акомпанував. Всю організаційну роботу також виконував композитор. Це була потужна пропаганда української музики.

В 1904 році відкрив власну музично-драматичну школу. Це був перший український навчальний заклад, що надавав вищу музичну освіту за програмою консерваторії. У школі Микола Віталійович викладав фортепіано. У 1905 році разом з Олександром Кошицем організував музично-хорове товариство «Київський Боян», головою якого був до кінця життя. В 1908 році він став засновником та головою ради правління «Українського Клубу», де об’єднав видатних діячів української науки, культури та мистецтва.

Основний внесок Миколи Віталійовича Лисенка в національну культуру становить збирання скарбів народної музики, дослідження та опрацювання їх, повернення народові. Вокально-хорова спадщина Лисенка, окрім трьох кантат і 18 хорів на Шевченкові тексти, включає ще 12 оригінальних хорових творів на тексти українських поетів. Причому два з них “Жалібний марш” на слова Лесі Українки і кантата “До 50-х роковин смерті Т. Шевченка” також присвячені Кобзареві.

Обставини української дійсності були такими, що не дозволяли Лисенку обмежитись лише артистичною діяльністю. Проте все ж головним своїм покликанням вважав композиторську діяльність, тому старався зробити якомога більше. Писав твори у різних жанрах: оперному, хоровому, вокальному, інструментальному, а обробці української народної пісні надавав величезного значення. Започаткувавши свідомий національний напрям в українській музиці, Микола Лисенко ще за життя заслужив собі епітет «батько української музики». Коли в 1903 році він прибув до Галичини на ювілейні урочистості з нагоди 35-ліття творчої діяльності, був вражений ентузіазмом та шаною, з якими його скрізь зустрічали. Це була демонстрація величі української культури, об’єднавши націю від селянина до митця.

Наприкінці життя у 1908 році Микола Віталійович очолив першу легальну українську громадсько-політичну організацію “Київський український клуб” та засновану в 1906 році першу всеукраїнську організацію “Об’єднаний комітет по спорудженню пам’ятника Т. Г. Шевченку в Києві”, на адресу якого надходили кошти від концертів і благодійні внески з Австралії, Америки, Канади та всієї Європи.

Не меншою за впливом на розвиток української культури була й театральна діяльність Лисенка. Він є одним із фундаторів українського професійного театру, зокрема і оперного. Написав 11 опер, а співпрацюючи з трупами корифеїв українського театру, уклав музику ще до 10 драматичних вистав. Надзвичайною популярністю користується й досі “Наталка Полтавка”, якої він фактично не писав. Композитор зазначає в передмові до першого видання в 1886 році, що лише “уклав клавір” із найпопулярніших мелодій, які використовувались в улюбленій ще з часів Івана Петровича Котляревського “народній виставі”. Один із найкращих піаністів-віртуозів свого часу, Микола Віталійович залишив понад 50 фортепіанних творів.

Помер 6 листопада 1912 року в Києві раптово від серцевого нападу, поховали його на Байковому кладовищі міста Києва.

15 листопада 1881 р. Рапорт Одеського поліцмейстера Одеському Градоначальнику С.М. Гудім-Левковичу про дозвіл публікації афіші з репертуаром Російського театру в Одесі «на малоросійській мові»ДАОО України. Ф. 2. Оп. 2. Спр. 1858. Арк. 62,титульний.

19 листопада 1881 р. Афіша (Чернетка) Російського театру в Одесі про постанову опер «Наталка Полтавка» та «Запорожець за Дунаєм»
ДАОО України. Ф. 2. Оп. 2. Спр. 1858. Арк. 63.

21 березня 1884 р. Циркуляр Головного управління у справах друку до керівництва губерній про правила дозволу театральних постанов
ДАОО України. Ф. 5. Оп. 1. Спр. 1689. Арк. 156-156 зв.

1884 р. Справа з фонду Одеського градоначальника «Про порядок постанови малоросійських п’єс в театрі»
ДАОО України. Ф. 2. Оп. 1. Спр. 1504 .Арк. титульний.

24 листопада 1884 р. Відношення тимчасового Одеського Генерал-Губернатора Х.Х. Роппа виконуючому обов’язки Одеського Градоначальника про дозвіл на постановку в Одесі «малоросійської опери» «Різдвяна ніч».
ДАОО України. Ф. 2. Оп. 1. Спр. 1504. Арк. 17, 20

26 грудня 1884 р. Відношення тимчасового Одеського Генерал-Губернатора Х.Х. Роппа виконуючому обов’язки Одеського градоначальника про дозвіл колективу артистів під керівництвом Михайла Старицького робити вистави «на малоросійській мові» на сцені міського Маріїнського театру
ДАОО України. Ф. 2. Оп. 1. Спр. 1504. Арк. 5.

26 грудня 1884 р. Додаток до відношення тимчасового Одеського Генерал-Губернатора Х.Х. Роппа виконуючому обов’язки Одеського Градоначальника про дозвіл колективу артистів під керівництвом Михайла Старицького про вистави «на малоросійській мові», з переліком дозволених п’єс
ДАОО України. Ф. 2. Оп. 1. Спр. 1504. Арк. 6, 11.

18 березня 1889 р. Телеграма від директора хору Карагеоргієвича у м. Елисаветграді тимчасовому Одеському Генерал-Губернатору, про дозвіл на виконання під час концертів «малоросійських пісень» за збірками М.В. Лисенка
ДАОО України. Ф. 5. Оп. 1. Спр. 1995. Арк. 46, титульний.

26-28 грудня 1889 р. Святковий репертуар вистав «Товарищества русско-малорусских артистов под управлениям Н.К. Садовского» на сцені російського театру в Одесі, до якого увійшла опера «Наталка Полтавка»
ДАОО України. Ф. 16. Оп. 66. Спр. 249. Арк. 125, титульний.

Кінець XIX ст. – початок XX ст. – План розташування місць у залі Російського театру
ДАОО України. Ф. 153. Оп. 1. Спр. 491. Арк. 15.

22 листопада 1894 р. Повідомлення Київського окремого цензора з іноземної цензури  Головного управління у справах друку про заборону видання рукописів «на малоросийском наречии» В.М. Ястребова та М.В. Лисенка
ДАОО України. Ф. 9. Оп. 1. Спр. 212. Арк. 105.

26 січня 1895 р. Звернення М.К. Садовського до Одеського Градоначальника П.О.Зеленого про дозвіл на постановку в Одесі п’єси «Никандир Безщасний» – авторської переробки твору О.Ф.Писемського «Гірка доля»
ДАОО України. Ф. 2. Оп. 1. Спр. 1504. Арк. 118-118 зв., 119.

14 грудня 1903 р. Запрошення на святкування 30-річного ювілею творчої діяльності М.В. Лисенка за підписом голови правління Київського літературно-артистичного товариства В.М. Ніколаєва на адресу Новоросійського університету в Одесі
ДАОО України. Ф. 45. Оп. 8. Спр. 17. Арк. 441.

1964 р. Довідка про проведення в м. Одесі та області заходів, пов’язаних із святкуванням 120-річчя з дня народження М.В. Лисенка
ДАОО України. Ф.Р-6712. Оп. 1. Спр. 173. Арк. 149-151.

1966 р. Лист в.о. Міністра культури УРСР С.К. Кирилової керівництву обласних філармоній та управлінь культури про проведення заходів з відзначення 125-ї річниці з дня народження М.В. Лисенка та лист на ім’я міністра культури УРСР Р.В. Бабійчука з пропозицією про організацію у приміщенні Одеської філармонії ювілейного концерту
ДАОО України. Ф.Р-6712. Оп. 1. Спр. 254 а. Арк. 113-115.