…на початку березня 1917 року на Україні активізується діяльність старих та новостворених політичних партій: 6 березня в Одесі була створена Рада робочих депутатів, а вже 4 квітня створюється Українська військова Рада, основною метою якої є вимога національно-культурної автономії України та українізація військ Румунського фронту. У той же час продовжують функціонувати органи місцевого самоврядування. Обов’язки міського голови тимчасово виконував відомий інженер М.В.Брайкевич. В травні 1917 року в Одесі відкрився Перший З’їзд Румчорода (об’єднання Ради Румунського фронту, Чорноморського флоту та Одеського військового округу).

В серпні 1917 року в Одесі відбулися перші демократичні вибори до місцевого самоврядування згідно нового Положення Тимчасового уряду. Головою Міської Думи був обраний В.І.Сухомлін. У листопаді пройшли одеські вибори до Всеросійських Установчих зборів. За результатами голосування більшовики отримали 18,6% голосів, кадети – 17.2 %, українські партії – 12.5 %. Найбільшу кількість голосів отримав блок єврейських політичних партій – 33.5 %. За думкою одеського історика І.М.Шкляєва це є свідоцтвом того, що більшість городян не хотіла приймати участь в боротьбі за владу двох основних претендентів – більшовиків та Центральної Ради. Бажання не приймати участь в конфліктах, тим більш військових, показує прагматичний підхід ділових людей, не бажаючих кровопролиття та інших неминучих наслідків силових прийомів. 

7 листопада 1917 року Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку. Командуючий гайдамацькими куренями в Одесі підполковник В.Р.Поплавко 1 грудня 1917 року намагався вчинити збройне захоплення влади. Того ж дня у Воронцовському палаці відбулося екстрене засідання президії ради робочих, солдатських, матроських та селянських депутатів разом з представниками Румчороду та політичних партій. Учасники зібрання вирішили створити новий орган – Тимчасовий об’єднаний комітет для досягнення угоди про організацію єдиної влади у місті. В цих умовах Міська Дума запропонувала Центральній Раді надати Одесі статус вільного міста, передавши Києву лише зовнішньополітичні функції. З 10 по 23 грудня 1917 року в приміщенні міського театру проходив Другий з’їзд Румчороду, більшіа частина депутатів були більшовиками та лівими есерами; румчород очолив більшовик В.Г.Юдовський. На початку січня 1918 року місто перейшло під контроль Червоної гвардії…

Пропонована вашій увазі виставка документів і матеріалів з фондів Державного архіву Одеської області відображає події на Україні, зокрема в Одесі у 1917 році; експозиція представлена у трьох розділах.

Лютнева революція 1917 р. ліквідувала царські заборони на все українське, і на Далекому Сході масово почали відкриватися гуртки «Громади», виникли осередки українських політичних партій – есерів та соціал-демократів, вийшла перша на Далекому Сході українська газета «Українець»; редактор – Дмитро Боровик). 13–14 червня 1917 р. у Ніколаєвську-Уссурійському пройшов Перший загальний всеукраїнський з’їзд діячів і громадянства Далекого Сходу. Лідери українського руху в Зеленому Клині робили ставку на допомогу Великій Україні. Вважалося, що якщо Україна стане незалежною державою, то і Зелений Клин автоматично відокремиться від Москви. Це знайшло відображення і в рішеннях Другого Всеукраїнського з’їзду Далекого Сходу, який відбувся в Хабаровську в січні 1918 р. На ньому було прийнято звернення до уряду Української Народної Республіки, щоб він у своїй політиці вимагав від російської влади визнання Зеленого Клину частиною Української Держави, оскільки тут українці становили національну більшість. Серед населення Зеленого Клину популярним стало гасло – «Всі на захист України!». На Третьому з’їзді, який відбувся у квітні 1918 року, було прийнято рішення – боротися за створення незалежної Української держави на Тихому океані та формування Української армії Зеленого Клину. Керівництво було передано Крайовому секретаріату (уряду) на чолі з Юрієм Глушко-Мовою. Отаманом Далекосхідного українського війська став у 1918 році Борис Хрещатицький. Але політична ситуація змінювалася не на користь українців. Спочатку до влади прийшли білогвардійці на чолі з Верховним правителем Росії, адміралом О.В.Колчаком, потім – більшовики, і з 1922 року Зелений Клин опинився у складі СРСР.

На виставці також експонується газета «Рада» – єдина щоденна українська громадсько-політична, економічна і літературна газета ліберального напряму українською мовою на Наддніпрянщині з 1906 року; видавець – Євген Чикаленко, головні редактори – Ф.Матушевский (1906), М.Павловський (1907-1913), А.Ніковський (1913-1914). Газета була закрита урядом у 1914 році; за три роки, в 1917 – у Києві було поновлено випуск газети під назвою «Нова Рада», яку очолив одесит Андрій Ніковський. Перший номер газети відкривала стаття Михайла Грушевського «Велика хвиля». «Нова Рада» висвітлювала українське життя з усіх українських земель і відгукувалася на всі його громадсько-політичні і культурні вияви, була направлена на формування української свідомості. Тематика статей визначалася діями Центральної Ради; значною мірою вони відображали погляди М.Грушевського щодо надання національно-визвольному рухові поміркованості: за його думкою, автономія України повинна наближатися до державної самостійності; Автономна Україна мала утвердитися на землях, де українське населення становило більшість.

Тема Української Революції продовжується. Виставка є постійною і буде поповнюватися новими матеріалами. Поступово будуть висвітлюватися нові сюжети цих визначних подій нашої історії.

Перший розділ присвячений персоналіям – видатним діячам української революційної доби. Одеса дала українським урядам цілу плеяду своїх визначних діячів: автори монографії «Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917-1920 рр.» Т.С.Вінцковський, О.Є.Музичко, В.М.Хмарський, А.І.Місечко, Т.Г.Гончарук зазначають, що це є невипадково. Адже Одеса – «місто-паво, мільйонна таверна», як називав її в своєму вірші Ю.І.Липа – була не лише найчисленнішим пунктом України, її «економічної столицею», важливим культурним, освітнім та науковим центом, а й центром українського національного руху з давніми традиціями. Через Одесу пройшли діячі, які народилися в різних кутках Наддніпрянщини та поза її межами. Тому постаті, що представлені в зазначеному розділі не були одеситами, однак для більшості з них Одеса стала своєрідним «трампліном» до міністерської посади у столиці. На виставці представлені документи і матеріали до біографій М.С.Грушевського, М.А.Славінського, А.В.Ніковського, Ю.І.Липи, В.М.Чехівського та Д.І.Неплія.

Другу експозиційну групу складають документи і матеріали органів влади в Одесі. Необхідно зазначити, що більшість фондів одеського походження періоду 1917-1920 року були передані у центральні архівні установи: фонди Одеського військово-окружного суду (1869-1918), Військового прокурору Одеського військово-окружного суду (1905-1917) зберігаються у Центральному державному історичному архіві України (м. Київ); «Фронтовая по выборам в Учердительное собрание комисия Румынского фронта» (1917), фонд Румчороду (1917-1918), Народного комісару Одеського казначейства Румунського фронту та Одеської області (1917-1918), Штаб Одеського військового округу (1917) та ін. – у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України.  

У Держархіві зберігаються такі фонди, що висвітлюють події 1917 року: «Одеська міська Дума» (ф. 4, 16), «Одеська Рада робочих депутатів та представників армії і флоту» (ф. Р-3829), «Одеський союз службовців державних та громадських організацій» (ф. Р-5102). Більшість виявлених документів 1917 року відображають підготовку до проведення Українських установчих зборів в Одесі, ставлення міської влади до необхідності проведення зборів, хід перемовин між думою та урядом УНР щодо правових, політичних та організаційних складових виборчої кампанії. Розвиток революційних процесів вимагав необхідність скликання Всеросійських установчих зборів й його українського аналогу. У червні перший всеукраїнський селянський з’їзд  прийняв резолюцію, де йшлося про вимогу до Тимчасового уряду щодо скликання Українських Установчих зборів. Зазначена тема неодноразово обговорювалася на сесіях Центральної ради та засіданнях уряду і поступово перетворилась на визначальну в підготовці тактики української делегації на Всеросійських Установчих зборів й формування засад державного управління.

У третьому блоці виставки експонуються періодичні видання та агітаційні матеріали, які зберігаються у фондах бібліотеки Держархіву. До цього розділу виставки увійшли брошури та агітаційні листівки політичних партій періоду Української революції 1917 року з колекції одеського журналіста О.Бродовського; екземпляри українських видань «Українець на Зеленому Клині» та «Нова рада». 

На виставці представлені екземпляри видання «Українець на Зеленому Клині» – першої української газети на Далекому Сході; редактор – Дмитро Боровик. Українці на Далекому Сході Російської імперії – актуальна і цікава тема для дослідження як загальної історії міжнародних етнічних міграцій, так і минулого України. Особливо компактно українці проживали у Південно-Уссурійському краї. Цю величезну територію (площею близько мільйону квадратних кілометрів) ще називали «Зелений Клин» або «Зелена Україна», «Нова Україна», «Далекосхідна Україна». Туди з 1882 р. царський уряд за ініціативи генерала П.Ф.Унтерберґера переселяв українських селян і козаків із Бессарабської, Волинської, Київської, Полтавської, Таврійської, Харківської, Херсонської, Чернігівської та інших губерній, території яких нині належать Україні. За доби Української Народної Республіки інтерес до Зеленого Клину виріс через політичний аспект.