Звання Героя Соціалістичної Праці, так само, як і звання Героя Радянського Союзу, було вищим ступенем відзнаки у СРСР. Вони обидва мали подібні один до одного Положення (Статути), схожі знаки відмінності, порядок подання й нагородження. На відміну від інших держав, у Союзі Радянських Соціалістичних Республік само поняття «Герой» уперше стало офіційним почесним званням. Та у країні, що з кожною п’ятирічкою все більш остаточно наближалася до комунізму, героїчними вважалися не тільки дії під час війни, – місце для подвигу завжди знаходилось й у мирному, але зовсім не легкому житті, тому саме труд – головне право та обов’язок радянського громадянина – отримав за тих часів саму найвисоку оцінку та пошану. Майже два десятиліття пройшло з того моменту, коли останній раз був підписаний указ про присвоєння звання Героя Соціалістичної Праці, і стільки ж років, як перестала існувати сама країна, у якій присуджувався цей ступінь відзнаки. Але ми знову й знову звертаємося до біографій цих видатних людей, які своєю трудовою доблестю та героїзмом на віки вписали свої імена у історію.

Після встановлення радянської влади, нагородна система Російської імперії перестала існувати: новий державний устрій вимагав й інших відзнак для своїх видатних представників. Тому, вже незабаром після жовтневих подій, почала формуватися нова система радянських нагород. Першими орденами стали «бойовий» – Червоного Прапора РСФСР (був заснований у 1918 р., з 1924 р. – одержав статус «загальносоюзного») та «мирний» – Трудового Червоного Прапора РСФСР (відповідно: 1920 та 1928 рр.). Із цього почалося оформлення радянської нагородної системи, яка на початок 90-х років налічувала понад 20 орденів та 60 медалей.

Для відзнаки людей праці у СРСР було встановлено ордени «Знак Пошани» (1935) та «Трудової Слави» (трьох ступенів, 1974); медалі «За трудову доблесть» та «За трудову відміну» (1938); спеціальні медалі, якими нагороджувалися за відбудову вугільних шахт Донбасу (1947) та відновлення підприємств чорної металургії (1948), за освоєння цілинних земель (1956) і перетворення Нечорнозем’я (1977), за будівництво Байкало-Амурської магістралі (1977) та освоєння надр Сибіру (1978); багато працівників за багаторічний труд отримали медалі «Ветеран Праці» (1974).

Але, перше та головне місце у системі нагород СРСР зайняв орден Леніна (1930). Протягом шістьох десятиріч неодноразово змінювалися його зовнішній вигляд і розміри, матеріал й спосіб носіння (спочатку він мав кріплення на штифті, з 1943 – на колодці), але незмінним залишався його статус – вищої урядової нагороди, що присуджувалася за особливо видатні, трудові або бойові заслуги. Орденоносцем міг стати не тільки громадянин, але й підприємство, установа та організація, військова частина та корабель, союзна й автономна республіка, край, область, автономна область та округ, район, місто та будь який населений пункт. 14 листопада 1958 року, на свій прапор, отримала цю високу нагороду й Одеська область.

Однак, найвищою відзнакою, що поставала понад усіма орденами та медалями, стало саме почесне звання – Героя. Термін «Герой Праці» застосовувався ще з початку 20-х років, коли передовим робітникам, що мали багаторічний виробничий стаж, надавали особливі грамоти (нагородження проводилося на рівні губернських Рад профспілок); у 1927 р. було затверджено звання «Герой Праці» для громадян, які мали особливі заслуги у виробництві, наукової діяльності, державної служби (підтвердженням цього звання була спеціальна грамота).

27 грудня 1938 року Президія Верховної Ради СРСР затвердила новий вищий ступінь відмінності в області господарського й культурного будівництва – звання «Герой Соціалістичної Праці». Нагородженому, крім особливої грамоти Президії, також вручався орден Леніна (як і Героєві Радянського Союзу, однак, на відміну від останнього, це звання отримували лише громадяни СРСР). Згодом, з метою особливої відмінності громадян, що мають звання Героя Соціалістичної Праці, наказом Президії ВР СРСР від 22 травня 1940 року, була заснована золота медаль – «Серп і Молот», що мала форму п’ятикутної зірки, у центрі якої розміщувалися рельєфні зображення цих двох радянських символів.

Звання Героя Соціалістичної Праці існувало до часу отримання незалежності республіками колишнього СРСР у 1991 році. Останні десятиріччя при наданні цього звання керувалися Положенням, що було затверджено в новій редакції Указом Президії ВР СРСР від 14 травня 1973 року, згідно з яким, ця степінь відзнаки привласнювалося за трудовий героїзм, особливо видатну новаторську діяльність, значний вклад у підвищення ефективності суспільного виробництва, підйом народного господарства, науки, культури.

За нові й не менш значні і видатні заслуги в області господарського й соціально-культурного будівництва, Герой нагороджувався орденом Леніна й другою золотою медаллю «Серп і Молот», і на відзначення його трудових подвигів споруджувалося бронзове погруддя з відповідним написом на його батьківщині (теж саме стосувалось й тих випадків, коли Герой Соціалістичної Праці отримував звання Герою Радянського Союзу); за нові заслуги громадянин міг отримати ще один орден та «зірку».

Перше присвоєння звання Героя Соціалістичної Праці відбулося 20 грудня 1939 року – цього високого ступеню відзнаки був удостоєний Генеральний секретар ЦК ВКП (б) Й.В.Сталін (після введення медалі «Серп і Молот» йому був вручений цей золотий знак відмінності під № 1). У наступні роки ця нагорода надавалася винятково за заслуги по створенню й впровадженню нових зразків озброєння або за трудовий героїзм у роки війни. Серед Героїв ми зустрічаємо імена розробників зброї В.А. Дегтярьова та Ф.В.Токарева, Г.С.Шпагіна та А.М.Туполєва, авіаконструкторів О.С. Яковлєва та С.В.Ільюшина, інших видатних вітчизняних інженерів та майстрів. Загалом, за період до кінця війни «Золоті Зірки» отримали 201 чоловік, серед яких були вищі державні та партійні діячі, керівники галузей господарства та промисловості, директори крупних оборонних заводів, науковці-розробники нових видів зброї.

Після Великої Вітчизняної війни, під час відбудови народного господарства та відродження країни, тисячі громадян були визнані гідними цього високого звання: ними становилися колгоспники та будівельники, науковці та діячі культури, шахтарі та космонавти. Шістнадцять осіб стали тричі Героями Соціалістичної Праці; більш 160-ох отримали по дві «золоті зірки».

Станом на 1976 рік медаллю «Серп і Молот» було нагороджено 17974 громадян (з них – 4793 жінки), а саме: 7066 колгоспників, 4162 працівника радгоспів, 4019 працівників промисловості, 863 будівельника, 726 працівників транспорту й зв’язку, 226 діячів науки, 94 учителя, 85 працівників охорони здоров’я. За період до 1988 року загалом по Радянському Союзу цього високого звання були удостоєні 20370 громадян, з яких 3651 – представників Української РСР.

Унікальні документи з історії величезного трудового подвигу наших земляків знаходяться у фондах Державного архіву Одеської області. Серед них – документи «нагородного відділу» з фонду Виконавчого комітету Одеської обласної Ради депутатів трудящих. Наприклад, «Список на вручение наград Героям Социалистического Труда – По Указу Президиума Верховного Совета СССР от 26 февраля 1958 года» (Державний архів Одеської області, Ф. Р-2000, Оп.  10, Спр. 186. – Арк. 24).

Згідно з наказом, «за особливі заслуги в розвитку сільського господарства та досягнення високих показників по виготовленню зерна, цукрового буряку, м’яса, молока та інших продуктів сільського господарства та впровадження у виробництво досягнень науки та передового досвіду», десятьом представникам Одеської області було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна та золотої медалі «Серп і Молот».

З наступного аркушу тієї ж архівної справи ми дізнаємось, що «за видатні успіхи у справі надбання високих та стійких врожаїв зернових та технічних культур, виробництва продуктів тваринництва, широке використання досягнень науки та передового досвіду у обробленні сільськогосподарських культур й підйомі тваринництва та вміле керівництво колгоспним виробництвом», три представника Одещини отримали другу «золоту зірку»: ланковий колгоспу імені Горького Є.В.Блажевський, голова колгоспу імені Сталіна П.Ф.Ведута, та голова колгоспу імені Будьонного М.О.Посмітний.

Діяльність Героїв Соціалістичної Праці вже стала однією із яскравих сторінок історії Одещини. Документальні матеріали, що знаходяться у Державному архіві Одеської області розповідають про життя та ілюструють велич трудового подвигу наших видатних земляків. Серед інших, у архіві зберігаються й три унікальні «особові фонди» Героїв Соціалістичної Праці – А.А.Барановського, П.Ф.Компаніченко та Н.О.Пучковської.

Ім’я видатної жінки, вченого, лікаря та педагога Надії Олександрівни Пучковської (1908-2001) вже стало здобуттям нашої історії: її біографія знайшла своє місце на сторінках багатьох публікацій; її життєвий шлях та діяльність також відображені й у документальних матеріалах. Вперше ці документи були прийняти на зберігання у 1987 році у кількості 30 неописаних справ, із яких в 1989 році було сформовано та описано 52 одиниці зберігання, яки утворили «особовий фонд Н.О.Пучковської» (Ф. Р-7969). У подальшому фонд поповнювався новими матеріалами, та на цей час налічує 166 одиниць зберігання, у яких знаходяться документи, датовані 1927-1999 рр. Усі «архівні справи» складають один опис, систематизований по тематично-хронологічним ознакам. У фонді представлені різноманітні документальні матеріали: біографічні документи, матеріали службової, депутатської та суспільної діяльності; рукописи наукових робот та друковані праці, рецензії, відгуки та анотації, газетні та журнальні статті; листування; фотографії.

Підготовка матеріалу, текст, оформлення виставки – Березін С.Є.