Спасо-Преображенський кафедральний собор – духовний символ Одеси

За традицією, в дореволюційні часи, головний храм в місті ставав центром суспільного життя; біля нього виникала площа, де відбувалися всі важливі події і міські урочистості. Такий площею в Одесі стала Соборна площа, Соборка, місце біля головного храму Одеси і всього краю – Спасо-Преображенського кафедрального собору. Майбутня Соборна площа була запланована як центральна в місті ще першим архітектором Одеси, Францем де Волланом. Храм був закладений відразу після заснування Одеси, як церква святого Миколая Чудотворця, покровителя моряків – а освячений як собор вже у 1808 році, при Дюку Рішельє.

У 1837-му, коли Одеса стає єпархіальним центром, Спасо-Преображенський собор отримує статус кафедрального. Населення Одеси постійно зростало, ставало більше прихожан, виникла потреба в розширенні собору. Після цього храм пережив ще кілька добудов і реконструкцій; остання з них відбулася в 1900-1903 роках, при цьому з міської скарбниці було витрачено 220 тисяч рублів. Внутрішній вигляд собору був прекрасний, вражав великою кількістю світла і простором. Колони в інтер’єрі в корінфському ордері були облицьовані штучним мармуром білого кольору. Підлога викладена з плит білого мармуру. Новий іконостас – з сірувато-білого полірованого мармуру. Над престолом височів куполоподібний покров на самостійних колонах. Одеський собор став одним з найбільших храмів і вміщував до 9 тисяч осіб; його висока дзвіниця височіла над оточуючими будівлями і підіймалась вгору на 72 метра, а розміри в плані складали 90х45 метрів. Головною святинею собору була чудотворна Касперівська ікона Божої Матері, яка доставлялася щорічно до Одеси з села Касперовка 25 вересня і залишалася в соборі до свята Святої Пасхи. У 1936 році, в період комуністичної боротьби з релігією собор був зруйнований. Розповідають, що грандіозний храм в центрі міста не сподобався наркому оборони Климу Ворошилову, який відвідав Одесу. З метою знесення храму, придумали підірвати дзвіницю – щоб вона обрушила основну будівлю. При цьому руйнація супроводжувалася страшенним гуркотом, на вулиці Толстого повилітали шибки з вікон, хоча їх наказали заклеїти. При знесенні собору вандалізму піддалася княжа усипальниця Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора князя М.С. Воронцова і його дружини, яка знаходилася на території храму; останки князівської подружжя декільком простим одеситам вдалося таємно перепоховати на Слобідському кладовищі. Собор було зруйновано, а його матеріальні цінності зникли. Відразу після падіння комунізму заговорили про повернення храму на колишнє місце. З 1996 року почалися розкопки, був відритий фундамент собору.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року Одеська Преображенський кафедральний собор був включений в «Програму відтворення видатних втрачених пам’яток історії та культури України». З метою приведення у життя плану відтворення, ініціативною групою, за участю Української Православної Церкви, громадян Одеси і під патронатом Одеського міського голови Р.Б. Боделана в тому ж році була заснована благодійна організація – «Чорноморський Православний фонд». 5 вересня 1999 відбулося урочисте освячення початку будівництва і закладка в фундамент собору капсули з мощами великомученика Георгія Побідоносця. Відновлення почалося у 1999 році, на пожертвування, зібрані жителями Одеси. Витрати на будівництво, включаючи проєктні роботи, склали 32 мільйони гривень (за докризовими цінами). Весною 2005 року Спасо-Преображенський кафедральний собор був переданий Одеській митрополії Української Православної церкви. А в листопаді того ж року відбулося перепоховання подружжя Воронцових – останки князя Михайла Семеновича та Єлизавети Ксаверівни були повернуті в усипальницю в Соборі. До 200-річчя собору, був освячений і встановлений головний дзвін, найбільший не лише в Одесі, але і в Україні – його висота 3 метри і вага понад 14 тонн. Дзвін був відлитий на кошти, пожертвувані одеситами. У липні 2010 року Спасо-Преображенський собор був урочисто освячений.

Сьогодні Спасо-Преображенський кафедральний собор знову стоїть на своєму колишньому місці, відновлений, величний, неймовірно красивий і являє собою духовний символ і оберіг міста Одеси.

1833-1836 рр. Справи «О постройке дома для священнослужителей возле Преображенского Собора» і «О просимой в отвод земле священно и церковнослужителям возле Преображенского Собора» (листування Проторея Петра Куницького з управлінням Одеського градоначальника, рапорт архітектора Козлова про проектування церковного будинку для церковнослужителів)

ДАОО України. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 1642. Арк. 3-3 зв., 7; Ф. 59. Оп. 3. Спр. 264. Арк. 1-1 зв., 2-2 зв., 3-3 зв.

1847 р. Вид Соборної церкви (Одеський Кафедральний Спасо-Преображенський собор, вид з Грецької вулиці (гравюра Е. Попандополо; літографія А. Брауна)

ДАОО України. Ф. 89. Оп. 1. Спр. 1116. Арк. 7.

1862-1865 рр. Справа «О постройте чугунной решетки вокруг Кафедрального Преображенского Собора в г. Одессе»

ДАОО України. Ф. 59. Оп. 4. Спр. 447. Арк. 6-6 зв., 7-7 зв., 34-34 зв., 35, 37.

1862-1865 рр. Справа «О постройте чугунной решетки вокруг Кафедрального Преображенского Собора в г. Одессе»

ДАОО України. Ф. 59. Оп. 4. Спр. 447. Арк. 6-6 зв., 7-7 зв., 34-34 зв., 35, 37.

1887 р. План Соборної площі з вказанням місця розташування Кафедрального Спасо-Преображенського Собору, пам’ятника князю Михайлу Семеновичу Воронцову, фонтану; зразки-малюнки чугунної огорожі

ДАОО України. Ф. 16. Оп. 63. Спр. 365. Арк. 4, 23, 25, 26, 27, 28, 29

1999 р. Постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. № 700 «Про Програму відтворення видатних пам’яток історії та культури України»

ДАОО України. Р.Ф. 8021. Оп. 1. Спр. 792.