В цьому році Україна та світ відзначають 140-річний ювілей від дня народження видатного українського ученого-патофізіолога. Основоположника української школи патологічної фізіології, ендокринології і геронтології, організатора української науки. Засновника перших в Росії і Україні науково-дослідних закладів медичного профілю.

Академік увійшов в історію як людина праці якої сприяли розвитку практично всіх галузей патологічної фізіології. Вони стосувалися питань ендокринології, порушення обміну речовин, імунітету й алергії, раку, патології кровообігу (зокрема гіпертонії), патогенезу шоку, механізму дії переливання крові, старіння організму тощо. Основною ідеєю багатьох праць Олександра Богомольця є висунуте ним положення про те, що виникнення, перебіг і кінець захворювання залежать не тільки від причини, яка викликала хворобу, а й від здатності організму до опору, тобто від його реактивності. Остання, на думку академіка, зумовлюється станом нервової системи і сполучної тканини. Вчення Богомольця про фізіологічну систему сполучної тканини сприяло виникненню ряду нових наук, наприклад, алергології, а також різноманітних модифікацій вчення про імунітет, яким зараз надається важливого значення. Це вчення надало цілісності і багатьом іншим науковим досягненням О.О. Богомольця, як-от його розробкам проблем довголіття організму. Олександр Богомолець багато уваги приділяв питанням старіння організму. Як і Ілля Мечников, вважав, що людина за своєю природою може жити 125—150 років; старіння, що наступає у 60—70 років, — передчасне і зумовлене несприятливими умовами життя та захворюваннями.

Сашко Богомолець із батьком перед подорожжю до Сибіру на побачення з матір’ю. Київ, 1890—1891 рр.

Олександр Олександрович Богомолець народився в сім’ї лікарів і революціонерів — земського лікаря Олександра Михайловича Богомольця (1850—1935) і його дружини Софії Миколаївни Богомолець (1856—1892) в Лук’янівській в’язниці Києва, де під слідством перебувала його мати в справі радикальної народницької організації лівого спрямування «Південно-російський робітничий союз». Невдовзі після пологів сина забрали від матері і віддали на виховання до маєтку Климове свого дідуся — Миколи Максимовича Присецького. Софія отримала вирок — десять років каторги в Забайкаллі. Малий Сашко зміг побачити матір тільки через десять років, коли Олександру Михайловичу Богомольцю нарешті дозволили побачення з Софією. На той момент вона була вже безнадійно хвора на сухоти.

О. Богомолець після закінчення Одеського Новоросійського університету. 1907 рік

У 1895 році батько і син Богомольці переїхали до Кишинева, де жили у рідного брата Олександра Михайловича — Михайла Михайловича Богомольця. Олександр продовжив навчання в Кишинівській гімназії, але на передостанньому році його відрахували з офіційним формулюванням «за небезпечний напрямок думок». З великими зусиллями його влаштували до 1-ї Київської чоловічої гімназії, яку юнак закінчив із золотою медаллю. Репутацію «неблагонадійного» він підтвердив і в Київському університеті Святого Володимира, куди поступив 1900 року. Навчався спочатку на юридичному, збираючись стати адвокатом-криміналістом, а потім на медичному факультеті. Але згодом перевівся на медичний факультет Новоросійського університету в Одесу. Першу наукову роботу опублікував на другому курсі університету — «До питання про будову і мікрофізіологію бруннерових залоз» (1902 рік). На кінець навчання Олександра Богомольця в Одеському університеті в його послужному списку нараховувалося п’ять наукових робіт.

У 1909 році під керівництвом професора Володимира Вороніна захистив у Імператорській військово-медичній академії (Петербург) докторську дисертацію «До питання про мікроскопічну будову і фізіологічне значення надниркових залоз у здоровому і хворому організмі». Одним з опонентів на захисті був відомий російський фізіолог академік І. П. Павлов, який дав високу оцінку роботі молодого ученого. Олександр Олександрович Богомолець став наймолодшим у Російській імперії доктором медицини — на момент захисту йому було 28 років.

Того ж року Олександр Богомолець був обраний приват-доцентом кафедри загальної патології медичного факультету Новоросійського університету (нині – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова місто Одеса).

Невдовзі після захисту він одружився з Ольгою Георгіївною Тихоцькою (1891—1956 роки). У Олександра Олександровича і Ольги Георгіївни Богомольців був єдиний син — Олег Олександрович Богомолець (1911–1991) — український патофізіолог, член-кореспондент Академії Наук УРСР, заслужений діяч науки і техніки УРСР.

У 1930 році Олександра Богомольця обрали президентом Академії Наук УРСР. Переїхавши з групою учнів до Києва, створив Інститут експериментальної біології та патології Наркомату охорони здоров’я УРСР та Інститут клінічної фізіології АН УРСР. На посаді він провів повну перебудову її структури: на базі розрізнених кафедр і лабораторій створили цілі науково-дослідні установи (інститути). До роботи в них були залучені молоді перспективні вчені. Структура АН України, яку заклав Олександр Богомолець, у загальних рисах зберігається й досі.

Найважливішим напрямком творчих пошуків вченого стало вчення про сполучну тканину, її морфогенез, клітинні компоненти та безклітинні структури, їх участь і роль у фізіологічних і патологічних процесах в організмі як цілому. Він встановив, що сполучна тканина утворює в організмі своєрідну систему зі складними функціональними проявами, а її гістологічні елементи надзвичайно різноманітні. Ця так звана неоформлена тканина населена різними активними клітинними елементами. Богомолець запропонував нову оригінальну концепцію сполучної тканини як фізіологічної системи, що відіграє важливу роль у життєдіяльності організму.

Українська редакція підручнику Олександра Богомольця з патофізіології. Національний музей історії медицини, Київ

У середині жовтня 1943 року в Олександра Богомольця стався розрив плеври і спонтанний пневмоторакс на тлі давнього туберкульозу, яким він заразився ще в дитинстві від матері на каторзі. Ситуація ускладнювалася тим, що Олександр Олександрович, незважаючи на туберкульоз, багато курив. Повторний пневмоторакс трапився в липні 1946 року на дачі. Спроби друзів і колег зупинити хворобу виявилися безуспішними. 19 липня о 22 годині 15 хвилин 1946 року його не стало. Похований академік в парку, посадженому ним і його учнями, біля будинку, де він жив.

Могила О.О.Богомольця На території Інституту фізіології ім. О. Богомольця НАН України, у садку. м. Київ

1953 році Академія наук УРСР заснувала Премію імені О. О. Богомольця, яку вручає Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України за видатні досягнення в галузі технічної фізіології та патофізіології. На честь ученого у 2015 році у Броварах назвали вулицю Академіка Богомольця. На честь вченого названий дендрологічний парк, розташований на вулиці Академіка Богомольця, 2, що у Печерському районі міста Києва. Парк був закладений у 1930-х роках за ініціативою і безпосереднього керівництва академіка Олександра Богомольця.

1901-1902 рр. Особова справа студента Імператорського Новоросійського Університету Богомольця Олександра Олександровича

(Державний архів Одеської області, ф.45, оп. 5, спр. 1365).

1906-1911 рр. Справа по правлінню Імператорського Новоросійського Університету про службу Богомольця Олександра Олександровича

(Державний архів Одеської області, ф.45, оп. 4, спр. 1127).

1907 р. Формулярний список про службу надштатного лаборанта і приват-доцента при кафедрі загальної патології Імператорського Новоросійського Університету, колезьского асесора Олександра Олександровича Богомольця

(Державний архів Одеської області, ф.45, оп. 4, спр. 1127, арк. 37-41 зв.).

1907 р. Особова справа Богомольця Олександра Олександровича, що склав державні іспити на ступінь доктора медицини

(Державний архів Одеської області, ф.45, оп. 20, спр. 10).

1909 р. Актовий запис про шлюб від 9 листопада 1909 № 177 лаборанта Імператорського Новоросійського Університету Олександра Олександровича Богомольця з потомственою дворянкою Ольгою Георгіївною Тихоцькою

(Державний архів Одеської області, ф.37, оп. 13, спр. 778).

1911 р. Формулярний список про службу надштатного лаборанта і приват-доцента при кафедрі загальної патології Імператорського Новоросійського Університету, колезьского асесора Олександра Олександровича Богомольця

(Державний архів Одеської області, ф.45, оп. 4, спр. 1127, арк. 30-31 зв.).

8 червня 1946 р. Відгук на роботу академіка Олександра Олександровича Богомольця «Опыт лечения лечебных закономерностей» академіка Олександра Святославовича Самохоцького

(Державний архів Одеської області, ф.Р-7978, оп. 1, спр. 28).