(Олександр-Зенон Степанович Курбас)

Лесь Курбас – видатний український режисер-реформатор, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач, засновника театру «Березіль».

25 лютого 1887 року в місті Самбір (Львівська область, Україна) в родині галицьких акторів, відомих за псевдонімами Степан та Ванда Яновичі народився Лесь Курбас. Батько був мандрівним українським актором, тому змалку Лесь занурюється в атмосферу театру, який полонив його уяву яскравими декораціями, таїнством репетицій. Він напам’ять знав весь репертуар і, не дивлячись на молодість, здатен був критично ставитись до кожного спектаклю.

Навчався в Тернопільській гімназії, потім в Львівському університеті, де брав активну участь у боротьбі за українізацію університету. На знак протесту проти політики полонізації перевівся до Віденського університету, де навчався на філософському факультеті та слухав лекції зі славістики. Закінчив драматичну школу при Віденській консерваторії.

Повернувшись на Галичину, Лесь Курбас почав працювати в гуцульському театрі Гната Хоткевича, через півроку у «Руській бесіді», в складі якої свого часу виступали Лесеві батьки. Грав у фарсах, оперетах, операх, виступав проти рутини старих театрів. Він прагнув показати сучасну західноєвропейську драматургію, а також хотів ставити морально-психологічні та філософські твори Лесі Українки, Олександра Олеся, Володимира Винниченка.

Повернувшись на Галичину, Лесь Курбас почав працювати в гуцульському театрі Гната Хоткевича, через півроку у «Руській бесіді», в складі якої свого часу виступали Лесеві батьки. Грав у фарсах, оперетах, операх, виступав проти рутини старих театрів. Він прагнув показати сучасну західноєвропейську драматургію, а також хотів ставити морально-психологічні та філософські твори Лесі Українки, Олександра Олеся, Володимира Винниченка.

У 1915 році в Тернополі Лесь Курбас заснував перший стаціонарний український професійний театр «Тернопільські театральні вечори». Через два роки на запрошення видатного актора та режисера Миколи Садовського (Тобілевича) Лесь Курбас переїздить до Києва. У столиці головну увагу й енергію зосередив на режисерській діяльності. Він організував студію, з якої виріс згодом «Молодий театр». Назва з’явилася вже влітку 1917 року. Молодий театр – це театр пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії. З цього театру взяли початок кілька українських театрів – з них Молодий український театр, в Одесі співорганізатором 1918 році був Гаврило Гловацький. У 1917 році був відповідальним секретарем тижневика «Театральні Вісті». В 1919 році працював режисером Київського оперного театру «Музична драма».

Влітку 1920 року Лесь Курбас зібрав своїх найкращих акторів, хто добровільно приєднався з Київського театру імені Шевченка та під назвою «Кийдрамте» (Київський драматичний театр) група почала своє турне по містах Київщини. Спочатку осіли в Білій Церкві, потім в Умані.

Лесь Курбас був засновником спочатку політичного 1922-1926 рр., а потім і філософського 1926-1933 рр. театру в Україні. У виставах свого філософського театру «Березіль» Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях. В листопаді 1922 році в Києві в державному народному театрі відбулася прем’єра вистави Тараса Шевченка «Гайдамаки» (режисер Лесь Курбас). В червні 1924 року Всеукраїнське кіно-фото управління запросило його на один рік режисером до Першої державної одеської кінофабрики.

У час свого розквіту театр «Березіль» налічував 6 акторських студій три у Києві та по одній у Білій Церкві, Умані та Одесі, близько 400 акторів і співробітників, режисерську лабораторію (режлаб), музей театру (нині Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України у Києві та десять комітетів, у тому числі й так званий «психологічно-технічний» комітет, який застосовував методи прикладної психології для розробки нових методів навчання акторів та режисерів.

Лесь Курбас заснував шість театрів, перший серед радянських діячів мистецтва отримав театральну медаль Парижа у 1925 році. На Одеській кіностудії зняв кілька стрічок: у 1922 році  «Шведський сірник», в 1924-му  «Вендета» і «Пригоди Макдональда», 1925 «Арсенальці».

В 1928 ріці у Харкові Курбас познайомився з Миколою Кулішем і поставив його п’єси «Народний Малахій» та у 1929 ріці «Мина Мазайло» – які були нещадно розкритиковані владою. В тому ж році розгорнулася широка театральна дискусія навколо п’єс Миколи Куліша і їх сценічного втілення в «Березолі», яка за участі Державного політичного управління УСРР перетворилася на кампанію цілеспрямованого цькування обох митців.

У вересні 1933 році глядачі побачили на сцені театру відповідь митців на критику влади, це стала спільна робота «Маклена Граса». Вже 5 жовтня 1933 року за вказівкою влади Курбас був відсторонений від керівництва «Березолем» за націоналізм, формалізм, відрив від радянської дійсності і російського театру. Наступного дня він виїхав до Москви ставити там «Короля Ліра» Вільяма Шекспіра в Державному єврейському театрі. Проте вже 26 грудня 1933 року був заарештований і ув’язнений за звинуваченнями в участі у контрреволюційно-терористичній організації (Українській військовій організації) і за намір убити 2-го секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева. Після тривалих «допитів» 10 березня Лесь Курбас підписав протокол про те, що він є «контрреволюціонером». У квітні 1934 року в Харкові відбувся суд, який, посилаючись на отримані під час слідства «зізнання» Курбаса, засудив його до 5 років ув’язнення. Покарання відбував на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу. У 1936 року був переведений до Соловецького табору особливого призначення. Там він створив театр і поставив «Аристократів» Миколи Погодіна та «Учня диявола» Бернарда Шоу. Наприкінці 1936 року був етапований на острів Анзер, де також був театр. Курбас поставив у ньому «Маленькі трагедії» Олександра Пушкіна.

Улітку 1937 року  особлива трійка Управління НКВД Ленінградської області РРФСР засудила одним списком 1825 осіб Соловецької тюрми особливого призначення до смерті. У списку значилося й прізвище Леся Курбаса. Виконання вироку щодо митця було призначено на 3 листопада. Того дня у Соловецькому таборі особливого призначення в урочищі Сандармох за вироками позасудових органів розстріляні 1825 осіб, в тому числі і Лесь Курбас.

У 1957 році Леся Курбаса посмертно реабілітовано. 21 грудня 1991 року Кабінет Міністрів України постановою № 367 скасував постанову Ради Народних Комісарів УСРР від 17 грудня 1933 року “Про позбавлення Л. Курбаса звання народного артиста УСРР”.

Пам’ять про Леся Курбаса вшанована у назвах вулиць, пам’ятних дошках, його ім’я внесено до календаря пам’ятних дат ЮНЕСКО. Ідеї Курбаса втілюються у створеному державному центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, новатори та революціонери театру нагороджуються премією його імені.